Фестиваль ПЕДАГОГИКА 21 ВЕКА

наша организация фестиваль правление
Национальная Академия педагогических наук Украины
http://www.osnova.com.ua/
«Шкільний світ»
director-ua.info
«Украина 3000»
Журнал «Пізнайко від 2 до 6″
Музыка, исполненная с душой
Звиад Арабули
УНИВЕРСИТЕТ ЭФФЕКТИВНОГО РАЗВИТИЯ
«Тавале»-фестиваль
Фестиваль Авторских Разработок и Тренингов «ФАРТ»
Альфа – фест

Творча особистість, її психологічний портрет, закономірності розвитку та діяльності

«Ми живемо у світі продуктів людської творчості: відкриттів, винаходів, художніх творів і літературних текстів, технічних засобів та інформаційних систем, правових актів і моральних норм. Здатність до творчості, перетворення природи, створення нової не існуючої до цього часу реальності -можливо, головна властивість, що відрізняє людину від тварин. Філософи, мистецтвознавці, вчені, письменники впродовж сотень років намагались розгадати таємницю людської творчості. Однак вона не розкрита і по сьогодні» (В. М. Дружинін, 2005).

Психологи завжди проявляли великий інтерес до проблеми творчої діяльності, однак серйозних здобутків в її дослідженні мало: творчість у психології теоретично не пояснена й емпірично невизначена. У численних дослідженнях нагромаджені гори емпіричних фактів, однак творча особистість залишається незрозумілою і непередбачуваною. У результаті склалася поширена думка, що проблема творчості є недосяжною верши-ною для психологічної науки, оскільки пов'язані з творчістю складні, таємничі, духовні процеси не піддаються науковому вивченню. Втім, суспільний та науковий інтерес до діяльності, поведінки, особистого життя творчих людей залишається надзвичайно гострим. Зумовлено це тим, що від творчих людей очікують зрушень у розвитку науки і житті суспільства, на них покладають великі надії.

Поняття творчості є надто складним для визначення, однак можна виокремити такі суттєві моменти для його пояснення. Центральний момент творчої діяльності - отримання нових результатів при використанні нових методів. Зрозуміло, що творча особистість відзначається здатністю генерувати оригінальні ідеї, робити відкриття, здійснювати винаходи творити мистецтво. Результати діяльності творчої особистості повинно мати художню, наукову, соціальну чи технічну цінність, яка підтверджується експертами, а також викликати емоційне захоплення. У процесі творчої діяльності особистість здійснює спробу об'єднати різні непоєднувані ідеї. Абсолютно об'єктивне визначення творчого результату знайти важко, тому для його оцінки важливо досягти певного соціального консенсусу.

Можливості дослідження творчої діяльності

У дослідженні творчості серйозною проблемою є те, чи розглядати творчість як когнітивну здатність, підпорядковану закону нормального розподілу (як особистісну рису), чи як досягнення видатних реальних творчих результатів, що властиво лише окремим людям, які є абсолютно унікальними.

Більшість наукових психологічних шкіл на початку XX століття відсторонились від проблематики творчості з огляду на ряд обставин. Для психології надзвичайно важливими є факти, отримані в тиші лабораторій, однак феномени творчості важко змоделювати в таких умовах. Для психологів важливо об'єктивувати, виміряти, визначати закономірне, а унікальність носіїв творчої думки зробила творчість малодоступною для вивчення. Видатні творчі особистості минулого вже покинули цей світ, тож їхні творчі процеси не можна ні дослідити, ні виміряти. Сучасним творчим особистостям теж ніколи відволікатись від творчості на відвідування психологічних лабораторій, де їх чекають психологи, чиї творчі здібності ще не досягли достатнього суспільного визнання.

Вихід з цього складного становища був знайдений Дж. Гілфордом, який запропонував досліджувати звичайних людей, використовувати психометричні тести і порівнювати людей за шкалою творчості. Тести Дж. Гілфорда були спрямовані на пошук людей з нестандартним мисленням або такими здібностями, що допомагають вирішувати проблеми. У тестах Дж. Гілфорда оцінювались такі параметри нестандартного мислення, як рухливість, оригінальність, різносторонність, детальність. Звичайно, для вирішення проблем ці якості є дуже важливими, однак, можливо, в діяльності видатних творців існують нюанси, що не можуть бути виявлені при вивченні звичайних людей, як у цьому переконував Дж. Гілфорд. Для вивчення творчості дослідникам доводиться спиратись на свідчення різних людей про процес творчості, визначати, чи виступають вони узгодженими і якою мірою розкривають особистісну картину творчості.

Психологічні підходи до вивчення творчості

Містична концепція пояснює процес творчості втручанням особливих (містичних) сил, що є непізнаванними для людини та знаходяться поза її контролем.

Психоаналітична концепція як джерело творчості розглядає конфлікт між усвідомленою реальністю та несвідомими мотивами особистості.

Когнітивна концепція надає найбільшого значення якості та організації знань і стилю мислення.

Соціально-психологічна концепція спрямовує свою увагу на поєднання певних особистісних вимірів, таких як впевненість у собі, незалежність суджень, інтерес до складного, схильність до ризику та почуття прекрасного, а також мотиваційних та соціокультурних чинників, що гіпотетично пов'язані з творчістю.

Інтегративна (синтетична) концепція спирається на розуміння того, що як формування творчої особистості, так і досягнення творчих результатів зумовлене взаємодією між загальновизнаними компонентами творчої діяльності, такими як інтелектуальні здібності, знання, стиль мислення, особистісні характеристики, мотивація, та чинники соціального оточення.

Творча діяльність та її особливості

Коли Р. Стернберг проаналізував погляди звичайних і творчих людей на творчість, то виявилося, що ці погляди були складніші, ніж погляди психологів, у них було представлено більше елементів когнітивних та особистих рис творчої особистості, хоча теорії звичайних людей не були достатньо чітко сформульовані. Дослідник П. Торенс також зібрав різноманітні визначення, що метафорично описують творчість. Досліджувані вважали, що творчість - це «глибоко копати, дивитися обома, чути запахи, .. дивитись крізь щось, простягати руку в завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі...». Серед іншого вказувалося, що творча особистість уміє «об'єднувати різноманітні ідеї», «уміє пізнавати відмінності та подібність», «проявляє гнучкість мислення», «має естетичний смак», «неортодоксальна», «має потребу творити», «допитлива», «піддає сумніву соціальні норми» і т. ін. В одному з визначень було зазначено, що «творчість - це досягнення чогось важливого і нового, інакше кажучи, це те, що люди роблять, щоб змінити світ».

Під творчістю ми розуміємо розвиток будь-якого виду діяльності самою особистістю, коли здійснюється вихід за межі заданих вимог. В основі творчості лежить системна організація психічних властивостей, що розвивається впродовж всього життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів у певному виді діяльності. Перш за все, «творчість - це здатність виконувати роботу, яка одночасно є новаторською (тобто оригінальною, неочікуваною) і відповідною (тобто корисною, відповідною вимогам завдання)» (Р. Стернберг).

Т. Тардіф і Р. Стернберг вважають, що все різноманіття наукових пояснень творчості можна звести до двох основних:

1. Творчість є окремим психічним процесом, що відбувається в окремій особистості в певний момент часу, тож має розглядатися в особистісному контексті. Цю точку зору підтримують більшість дослідників.

2. Творчість є процесом, що залежить від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінки креативних продуктів, тобто має розглядатися в широкому соціальному контексті.

Визначаючи особливості творчої діяльності, всі дослідники підкреслювали її спонтанність, неконтрольованість волею і розумом, несвідомий характер, включеність у творчість особливих станів свідомості, незалежність творчої активності від зовнішніх обставин.

Ефект «безсилля волі» проявляється в домінуванні у творчому процесі несвідомого над свідомістю, в результаті суб'єкт не може керувати потоком образів, довільно формувати образи і контролювати переживання. У цьому ефекті свідомість є лише екраном для відображення несвідомого. Образи виникають спонтанно, вони не узгоджені із задумом творця, певними свідомими його намірами чи свідомо визначеними цілями, у своїй динаміці вони незалежні, за невідомими законами вони витісняють один одного.

«Ефект творчої та посттворчої сатурації». Серед особливих станів, які супроводжують творчу діяльність, є стан «посттворчої сатурації». Посттворча сатурація проявляється у відчуженості творця від свого результату. Цим творча діяльність відрізняється від цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової діяльності, в якій спостерігається протилежний ефект - «ефект вкладеної діяльності». «Ефект вкладеної діяльності» полягає в тому, що чим більше зусиль затрачає людина на досягнення цілі, виготовлення продукту, тим більшого емоційного значення набуває цей продукт для неї. Ефект творчої сатурації (відсторонення від свого авторства) для особистості є ніби «логічним» завершенням всього ходу творчого процесу при розумінні позаособистістного джерела творчості. Особистість не відчуває особистої заслуги в тому, що виникає творчий продукт, тому що сам процес творчості вона сприймає як нав'язаний їй (пор. висловлювання Моцарта: «Я тут зовсім ні до чого»; висловлювання Байрона, що в нього «вселяється демон», висловлювання Мікеланджело, що його рукою водить Бог).

Часто через високу активність несвідомого у творчому процесі його завершення відбувається уві сні або в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Іноді, прагнучи викликати необхідний творчий стан, багато діячів зверталися до пошуку певної стимуляції.

«Коли Ромен Роллан писав 'Кола Брюньйон', він пив вино, Міллер тримав ноги у холодній воді, Байрон приймав лауданум, Прус нюхав міцні парфуми, Руссо стояв на сонці з непокритою головою; Мільтон та Пушкін любили писати, лежачи на софі чи кушетці. Кавоманами були Бальзак, Бах, Шіллер, наркоманами - Едгар По, Джон Леннон і Джим Морісон» (В. М. Дружинін «Психологія творчості», 2005).

Дослідники роблять різні акценти на складових творчості. Сутність творчої діяльності визначають як функціонування одного з аспектів інтелекту, як несвідомий процес, як одну зі стадій розв'язання задачі, як асоціативний процес.

У контексті теорії особистісних рис виникла модель творчості Гілфорда: для творчості необхідний дивергентний стиль мислення (вперше описаний Гілфордом), що складається з таких властивостей, як швидкість, оригінальність (здатність продукувати незвичні, віддалені асоціації), гнучкість (здатність виявити основні та нові властивості об'єкта і запропонувати нові способи їх використання) та складність (здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації) (Guilford, 1956).

С. Герберт доводив, що звичайних когнітивних процесів, трансформованих певним чином, достатньо для відкриття базових наукових законів, наприклад законів Кеплера. У процесі виконання творчих завдань взаємодіють звичайні психічні процеси (мислення, пам'ять тощо).

П. Торранс, як і Дж. Гілфорд, описує креативність у термінах мислення, розуміючи творче мислення як процес відчування труднощів, проблем, пропусків у інформації, відсутніх елементів, перекосу в чомусь, побудову припущень та формулювання гіпотез, що стосуються цих відсутніх елементів, оцінки та тестування догадок, можливості їх перевірки, перегляду і, зрештою, узагальнення результатів.

Ф. Баррон вважає, що центральним моментом творчості є процес уяви і символізації, який і слід розглядати як критерій креативності. Ф. Баррон дає визначення креативності «як внутрішнього процесу, що спонтанно продовжується в дії». Дослідник стверджує, що з цієї точки зору відсутність продукту не говорить про відсутність творчості як процесу. Р. Стернберг підкреслює важливість здатності до створення продуктивних метафор. С. Медник постулював, що в основі креативності лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій і працювати з широким полем асоціацій.

Д. Фелдман вважав, що у креативному процесі взаємодіють три компоненти.

1. Рефлективність як основний процес, що відрізняє людину від тварини, дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допомогою мови дає змогу планувати, відображати та аналізувати світ.

2. Цілеспрямованість, або інтенціональність, що дозволяє організовувати переживання та суб'єктивний досвід «всередині та зовні організму»; разом з вірою у можливість змін на краще цілеспрямованість допомагає реально змінювати середовище.

3. Володіння засобами трансформації і реорганізації, які пропонуються культурою і зумовлюють індивідуальні відмінності.

Процес творчості є специфічним у різних видах діяльності і сферах знань, але незалежно від проблеми, на яку він спрямований, креативний процес включає:

1) зміни структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень за допомогою формування аналогій і поєднання концептуальних пропусків;

2) постійне переформулювання проблеми;

3) використання наявних знань, спогадів і образів для створення нового, а також використання навичок у новому ключі;

4) використання невербальної моделі мислення;

5) внутрішнє напруження, яке може виникати трьома шляхами: у конфлікті між старим і новим на кожному кроці креативного процесу в самих ідеях, в різних шляхах вирішення або передбачуваних продуктах. Напруження може також виникати між хаосом невизначеності і бажанням перейти на більш високий рівень організації та ефективності всередині самої індивідуальності чи суспільства в цілому. Можливо, різні види на-пруження виникають на різних етапах креативного процесу.

Ф. Баррон, Д. Гарінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у сфері вивчення креативності за десятиліття з 1970 до 1980 року, зробили такі узагальнення:

1. Креативність - це здатність адаптивно реагувати на необхідність нових підходів і продуктів. Ця здатність допомагає також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може бути як свідомим, так і несвідомим.

2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.

3. Специфічними властивостями творчого процесу, продукту й особистості є їх оригінальність, валідність, адекватність завдання, спроможність і ще одна здатність, яка може бути названою придатністю (естетичною, екологічною) - оптимальною формою, правильною і оригінальною в даний момент.

4. Креативні продукти можуть бути дуже різні за своєю природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, музичні твори, картини, нові філософські чи релігійні системи, інновації, новий підхід до вирішення соціальних проблем.

Творча думка виникає і проходить у своєму становленні дві фази: генеративну і дослідницьку. У генеративній фазі індивід створює уявні структури, що мають властивості, які пізніше приведуть до виникнення відкриття. У дослідницькій фазі попередні уявлення досліджуються та використовуються у творчому процесі. На цьому етапі функціонують такі мислительні процеси: пригадування, асоціації, синтез, трансформація, заміщення по аналогії, категоріальна редукція (уявне приведення об'єкта чи його елементів у простіший стан).

Творчість потрібна у вирішенні особистих проблем у повсякденному житті. Творчість існує в межах окремого людського життя і на суспільному рівні, де виявом творчої активності особистості є наукові відкриття, нові напрямки мистецтва, винаходи. У психологічній літературі розрізняють велику і малу креативність (Lі J). М. Боден переформулював це розрізнення в термінах «історичної» і «особистісної» креативності. Мала, або особистісна, креативність стосується ситуацій буденного життя -наприклад, винахідливість у приготуванні вишуканої їжі з невеликої кількості продуктів. Велика, або історична, креативність має до діла з такими досягненнями, які вплинули на культуру і суспільство, як-от досягнення Моцарта або Ейнштейна.

Найсучаснішими поясненнями творчості виступають так звані багатофакторні моделі, в яких творчість розглядається як результат специфічних процесів.

Багатофакторні моделі творчості

Модель Фельдгусена (Feldhusen, 1995). Основними детермінантами творчості є три елементи: метакогнітивні навички (уміння вгадувати причини, по-новому використовувати знайомі прийоми і передбачати наслідки деяких дій); база знань та особистісні характеристики (мотивація, установки, цінності, стилі) (Feldhusen, 1995). Суттєвими рисами для творчості Фельдгусен вважає високі рівні енергії, незалежність, позитивну Я-концепцію, вміння підмічати деталі та стійкі закономірності.

Модель Вудмена та Шонфельда (Woodmen, Shoenfeldt, 1989). У цій моделі творчість розглядається як результат взаємодії пов'язаних між собою п'яти компонентів:

- умови життя в минулому (порядок народження, рання соціалізація);

- особистісні змінні, серед яких розрізняють особистісні риси (локус контролю, догматизм, автономність), когнітивні стилі (дивергентне мислення, перцептивна відкритість) і особистісні чинники (цінності, наміри);

- ситуативні змінні, такі як периферичні фізичні та культурні чинники, та чинники, що мають безпосередній вплив, - ролі, організаційні чинники винагороди і покарання;

- творча поведінка в різних формах; наслідки (невизнання справжніх креативних результатів або незаслужене визнання).

- наслідки (невизнання справжніх креативних результатів або заслужене визнання)

Модель Айзенка (Eysenck, 1993). Айзенк вважав, що творчі досягнення визначаються трьома видами змінних:

- когнітивні чинники (інтелектуальні здібності, знання, технічні вміння, особливі таланти),

- чинники оточення (політико-релігійні, культурні, соціально-економічні, освітні - особистісні змінні (внутрішня мотивація, впевненість у собі, нонконформізм і креативність).

Айзенк вважав, що у креативному процесі, як і в психотичному, проявляється така особливість мислення, як залучення багатства асоціацій алюзій.

«Креативність можна виміряти безпосередньо як рису, однак отримані таким чином оцінки лише незначно корелюють з оцінками творчих досягнень; креативність є необхідною, але не достатньою умовою творчих досягнень. Вона взаємодіє, можливо, мультиплікативно, з іншими змінним такими як інтелект, мотивація й особистісні параметри. Ознаками креативності є певні когнітивні стилі (мислення із залученням багатства асоціацій та алюзій, вільний плин думок), використання яких сприяє шви кості та оригінальності мислення. Когнітивний стиль такого типу тісно пов'язаний із психотизмом, внаслідок чого існує багато зв'язків між психозами та креативністю. Психоз як такий, звичайно, радше перешкоджає творчим досягненням, хоча він і пов'язаний з такою рисою, як 'креативність'; психоз відіграє негативну роль у складному взаємозв'язку чинників, якими зумовлені творчі досягнення. Психотизм прямо пов'язаний як з рисою 'креативність', так і з творчими досягненнями, причому спільною ланкою є асоціативний характер мислення» (Eysenck, 1994).

Всі чинники (КОГНІТИВНІ, оточення, особистісні риси) діють мультиплікативно, або синергетично, в результаті чого стають можливі творчі досягнення. Айзенк також продемонстрував, що існують відмінності в законах розподілу творчих здібностей (креативності як рис творчих досягнень (Eysenck, 1993). Оцінки креативності як риси в результаті тестування дивергентного мислення підпорядковуються закону нормального розподілу (закону Гауса). Оцінки креативності як творчих досягнень розподіляються за законом Прайса (Ргісе, 1963). Крива розподілу Прайса має асиметричну J-подібну форму. Такий вигляд розподілу о: чає, що більша частина творчих досягнень у будь-якій сфері є результатом діяльності невеликої кількості людей.

Модель Амабайл (Аmabile, 1983). Ця модель творчості аналогічна моделі Айзенка. У ній дослідниця синтезувала результати досліджень творчого процесу. Амабайл стверджує, що під креативністю слід розуміти поведінку, яка зумовлена констеляцією особистісних характеристик, когнітивних здібностей і умов соціального середовища. У контексті моделі Айзенка й Амабайл риса «креативність» розуміється як один із важливих Когнітивних аспектів креативної поведінки.

Теорія творчості Я. О. Пономарьова

Критерієм творчої діяльності є перехід від одного рівня психічної діяльності до іншого. Потреба в новому знанні утворюється на вищому свідомо-раціональному рівні творчої діяльності, а засоби задоволення цієї потреби формуються на низьких структурних рівнях. Процеси нижчого рівня включаються в процеси вищого рівня, що зумовлює виникнення нового способу взаємодії людини зі світом і виникнення нового знання. Творчий продукт породжується інтуїцією і принципово не може бути отриманий на основі логічного висновку. Головною умовою вирішення творчих завдань, на думку Я. О. Пономарьова, є здатність до мислених дій («дій у думках»).

Здатність до творчості пов'язана з двома особистісними властивостями - пізнавальною мотивацією і чутливістю особистості до побічних утворень (думок, образів, почуттів, зовнішніх продуктів), які виникають у процесі мислення. Творчий процес включає такі етапи: підхід до проблеми (активною є свідомість), етап вирішення (активним є несвідоме), відбір та перевірка рішення (активною є свідомість).

Творча особистість та її риси

Особистість - головна сила творчої діяльності (Amabile, 1983, Еуsenck, 1993). Сучасні дослідники творчості вважають, що особистісні чинники є визначальними (дуже важливими) у досягненні творчих результатів. На думку Айзенка, риса «креативність» пов'язана із творчими досягненнями через особистість, тому що саме особистість є механізмом реалізації творчих здібностей у творчій діяльності.

Творча, або креативна, особистість відзначається перш за все такими особливостями, як здатність бачити проблеми, готовність відкласти знайдене рішення та шукати нове, толерантність до невизначеності, прагнення до оригінальності, інформованість та достатньо високий рівень базових знань, працьовитість, самокритичність і низький рівень соціального конформізму.

Творчість - це своєрідна особистісна самодетермінація, оскільки у процесі творчості особистість сама ініціює для себе цілі і критерії досягнення.

Творча особистість - це особистість, у якої поєднується внутрішня потреба творити із розумінням суті справи, знаннями та вміннями, відповідною обдарованістю.

Творчі здібності включають:

1) специфічній вид пізнання з використанням ускладненого наслідування і здатності кардинально міняти мислительну установку під вирішення проблем;

2) володіння евристиками, що приводять до виникнення нових ідей. наприклад використання контрінтуїтивного підходу;

3) стиль роботи, що характеризується здатністю концентрації уваги, умінням відкладати проблеми вбік і високою мірою енергійності.

Інтелект і творчість. Творчі люди зазвичай відзначаються високим інтелектом. Прямої залежності між рівнем креативності і коефіцієнтом інтелектуальності не має. Скоріше, інтелект та креативність є незалежними здатностями.

Теорія інтелектуального порогу Торренса: якщо IQ нижчий за 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор; якщо IQ вищий за 120, творчі здібності є незалежною змінною. Теорія може бути сформульована так: немає творчих людей з низьким інтелектом, однак є інтелектуали з низькою креативністю.

Підхід Айзенка. Високий рівень інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей (і навпаки), а якогось особливого творчого процесу не існує. Підхід Айзенка поділяють більшість фахівців у психології інтелекту.

Як визначили дослідники, для реалізації творчого потенціалу необхідним є «пороговий рівень інтелекту», а саме - коефіцієнт інтелекту 120. Нижче від цього порогу творчі здібності не можуть бути реалізовані, однак характерно, що зростання рівня інтелекту вище від порогового значення нічого не додає до творчих можливостей людини. Деякі люди відзначаються високим або надзвичайно високим інтелектом, однак їхні творчі досягнення можуть бути мінімальними. Бути інтелектуалом і бути творцем не одне і те саме. Інтелектуальна обдарованість розглядається як необхідна, але не достатня умова творчої активності. Найважливішими компонентами інтелектуальної обдарованості, необхідної для творчої діяльності, вважають чутливість до проблем, незалежність у невизначених та складних ситуаціях.

Творчі люди здатні продукувати велику кількість ідей, схильні до широких узагальнень, можуть приймати рішення в умовах неповної інформації, відзначаються особливою «інтелектуальною безстрашністю» (можуть висловлювати певні ідеї навіть тоді, коли немає абсолютних доказів їхньої правильності). Через особливості свого інтелекту творчі люди відзначаються почуттям гумору, вони цінують гумор і надзвичайно чутливі до комічного. Почуття гумору пов'язане з особливою розкутістю, свободою мислення, легкістю асоціювання.

Творчі особистості почуваються комфортно у складних невизначених ситуаціях, вони, на відміну від загалу, не поспішають виносити категоричні оцінки, уникають стереотипних суджень, відзначаються здатністю оперувати нечітко визначеними поняттями.

Процес творчого мислення вимагає особистої мужності, інакше особистість може зупинитись на півдорозі до справжнього творчого результату. Щоб завершити свою діяльність, творча особистість має не спасувати перед більшістю, щоб захистити свої ідеї, тверезо оцінювати реальність, робити висновки і не боятись своїх результатів, які можуть бути несподіваними, незвичними та парадоксальними. Крім зіткнення з негативними реакціями соціального оточення, творчій особистості доводиться переживати власну активність, особливі стани свідомості, психічне напруження, яке супроводжується порушеннями психічної регуляції і поведінки.

Результати Каліфорнійського лонгітюдного дослідження. Дослідження розпочали 1921 року. Психологи відібрали з 95 середніх шкіл Каліфорнії 1528 хлопчиків і дівчаток віком 8-12 років з IQ 135 балів (за тестом Стенфорда-Біне). Відібрана група становила 1 % всієї вибірки. Контрольна вибірка була сформована з учнів тих самих шкіл. У ході дослідження проводилися три зрізи для вимірювання IQ (1927-1928, 1932— 1940, 1951-1952). Остання перевірка була проведена 1981 року (через 60 років від початку дослідження). Під час останньої перевірки вивчались досягнення учасників дослідження з IQ в межах 135-180 і вище 185.

Досліджувані діти з високим інтелектом відзначались раннім розвитком (рано почали ходити, говорити, читати, писати і т. ін.). Всі інтелектуальні діти успішно закінчили школу, дві третини з них отримали університетську освіту, 200 осіб стали докторами наук. Інтелектуально обдаровані діти випереджали однолітків у рівні розвитку в середньому на два шкільні класи.

Чоловіки з IQ вищим за 135 балів (800 осіб) до 50 років опублікували 67 книг (21 художній твір, 46 наукових монографій), отримали 150 патентів на винаходи, 78 осіб стали докторами філософії, 48 - докторами медицини. Прізвища 47 чоловіків увійшли в довідник «Кращі люди Америки за 1949 рік». Ці показники перевищили дані контрольної вибірки у 30 разів.

Творчі досягнення інтелектуально обдарованих дітей були незначні. Жоден ранній інтелектуал не проявив себе як виключно талановитий творець у науці, літературі чи мистецтві. Жоден з них не зробив суттєвого внеску в розвиток світової культури.

Дані дослідження показують, що 1950 року у членів досліджуваної групи дохід був у 4 рази вищим, ніж середній дохід у США на душу населення. Практично всі досліджувані досягай високого соціального статусу. Таким чином, дані цього вражаючого дослідження показують, що інтелект є важливим чинником успішної соціальної адаптації в умовах демократичного суспільства, однак роль інтелекту в творчих досягненнях в цьому дослідженні не була з'ясована.

Дослідження Льюїса Термена (1926). 1926 року Термен проаналізував біографії 282 західноєвропейських знаменитостей і спробував оцінити їхній IQ на основі досягнень у віці від 17 до 26 років, а також на основі даних оцінки їхнього інтелекту в дитинстві за шкалою Стенфорда-Біне. Термен оцінював не лише інтелектуальні, а й творчі досягнення. У результаті порівняння вікових показників набуття знань і навичок знаменитих осіб з вибіркою звичайних дітей виявилось, що IQ знаменитостей був 158,9, що значно вище від середнього. Термен зробив висновок, що талановиті люди ще в дитинстві можуть бути віднесені до категорії високо обдарованих за даними інтелектуального тестування.

Мотивація творчої особистості

У мотивації творчої діяльності проявляється перш за все її незалежність від зовнішніх причин, проявами якої є несподіваність, спонтанність творчої активності та її результатів.

Потреба у творчій діяльності виникає в тих умовах, коли вона небажана або неможлива.

Особистість характеризується налаштованістю на певний вид творчої діяльності. Особистісна налаштованість, або висока готовність до творчої діяльності, часто сприймається як відчуття вимушеності діяльності, як виконання сильного наказу, певне зовнішнє приневолення до творчості. Творчі особистості вказують на якесь таємниче джерело творчості: поезію диктують музи. Як варіант - таємничий демон Кіплініга «Мій демон був зі мною, коли я писав 'Книгу джунглів'... О, який же я був акуратний рухаючись, я робив все, щоб він не пішов... Коли ваш демон бере на себе відповідальність за те, що робите, то не треба включати власну свідомість. Пливіть за течією, слухайте і виконуйте».

Приклади такої особливої (позаособистісної) детермінованості творчості наводить В. М. Дружинін у своїй статті (2005):

Августин: «Я не сам думаю, а мої думки думають за мене». Альфред де Віньї: «Я свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона зріє і росте в моїй голові, як великий плід». Віктор Гюго: «Бог диктував, а я писав». Мікеланджело: «Якщо мій важкий молот надає твердим скалам то одного, то іншого вигляду, то його приводить в рух не рука, яка його тримає, спрямовує та керує ним: він діє під впливом по сторонньої сили»...

метки:

Оставьте комментарий

Новости

Акбашев Талгат Фоатович

Программа Фестиваля «Педагогика XXI века»

Авторам и ведущим

Фестиваль «Педагогика XXI века: 20 лет спустя»

Открытый вебинар

Вебинар «В Преддверии Четырехмерного Образования»

Чередниченко Светлана, Крапович Виктор

Спикеры

Григораш Виктор

© 2006-2017 Фестиваль Педагогика XXI века

webstyle disign | карта сайта