Фестиваль ПЕДАГОГИКА 21 ВЕКА

наша организация фестиваль правление
Национальная Академия педагогических наук Украины
http://www.osnova.com.ua/
«Шкільний світ»
director-ua.info
«Украина 3000»
Журнал «Пізнайко від 2 до 6″
Музыка, исполненная с душой
Звиад Арабули
УНИВЕРСИТЕТ ЭФФЕКТИВНОГО РАЗВИТИЯ
«Тавале»-фестиваль
Фестиваль Авторских Разработок и Тренингов «ФАРТ»
Альфа – фест

Фокус-группа, В.Снигульськая

Валентина Снігульська

керівник проекту газети «Соціальний педагог»

За фахом — психолог, за покликанням — дослідник причин дитячої самотності, за посадою — керівник проекту газети «Соціальний педагог» видавництва «Шкільний світ».

Газета «Соціальний педагог» — її дитинка, бо, починаючи з проекту створення газети і до сьогоднішнього дня кожен номер газети, то виплекана душею і виношена серцем дитина.

Газета «Соціальний педагог»

Видання для фахівців-практиків: соціальних педагогів,спеціалістів із питань соціальної роботи, працівників органів державного управління і місцевого самоврядування, представників неурядових організацій, студентів, які готуються до роботи з дітьми та молоддю, керівників навчальних закладів різних типів та всіх, хто працює в інтересах дитини. Видання, не зважаючи на юний вік, неодноразово відзначалося на конкурсах соціальної журналістики за актуальність проблематики та небайдужість до проблем сучасного дитинства.

До учасників Міжнародного фестивалю «Педагогіка ХХІ століття»

Останнім часом українське суспільство все частіше переймається тим, що населення України, особливо діти, виростають дуже агресивними. Насильство, на жаль, стає майже нормою життя.

Встановлюючи причини виникнення явища насильства та агресії, вчені, педагоги, пересічні громадяни на перше місце ставлять телебачення. І це, за великим рахунком, справедливо Тому, що сила побаченого надзвичайно велика. Телебачення це добре знає і не скупиться на сенсаційні репортажі. Особливо це стосується кінопродукції: серіалів, фільмів, спектаклів, відеокліпів, мультфільмів тощо. Телебачення все частіше показує те, що протирічить глибинній, неусвідомленій, на генетичному рівні закладеній в людині забороні – інстинкту самозбереження. Коли ж людині показують насильство, жорстокість, вона це дивиться, обурюється або копіює сцени насильства, з яких екран знімає табу.

Насильство не повинне культивуватися як норма життя. Цей постулат притаманний українській культурі. Тому одне із звинувачень на адресу ТВ – це зривання покрову з явища жорстокості. Психологи стверджують, що перетворення явища жорстокості на норму життя «робить пробоїну в духовному захисті людини і через цю пробоїну можна впровадити найрізноманітніші установки».

Останнім часом особливо  глибоку стурбованість громадськості України викликає поширення в дитячому середовищі такого негативного явища як насильство. І це незважаючи на те, що на законодавчому рівні будь-які прояви насильства заборонені. Свідченням поширеності цього ганебного явища стали численні публікації та репортажі національного телебачення та інших засобів масової інформації.

Проблема набула такої гостроти, що у лютому 2010 року  Міністерством освіти і науки України був виданий наказ « Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми», а в березні того ж року пройшов всеукраїнський круглий стіл з такою ж тематикою. Серед засобів поширення та пропаганди культу насильства і науковці, і педагоги, і батьки називають, в першу чергу, телебачення.

Законами України «Про телебачення і радіомовлення» (№ 3759 від 21 грудня 1999р.), «Про рекламу» (№ 278/96 від 3 липня 1996р) заборонені ввіз, виготовлення і розповсюдження продукції, які пропагують культ насильства й жорстокості, забороняються передачі (фільми) які можуть завдати шкоди фізичному, психічному, моральному розвитку неповнолітніх. Проте ці заборони постійно порушуються, про що свідчить надзвичайне поширення жорстокості й насильства в дитячому середовищі. І це дуже турбує наше суспільство на сучасному етапі.

Справедливості ради варто відзначити, що, з одного боку, журналісти, які займаються висвітленням гострих соціальних проблем, у тому числі і жорстокості і насильства, готують актуальні матеріали, які є не просто переказом жахливих фактів, але і намаганням аналізувати причини збільшення кількості  насильства, особливо серед дітей. З іншого боку, ЗМІ, в тому числі телебачення, є носіями пропаганди культу жорстокості і насильства. Заклики громадськості, неурядових організацій і навіть прийняття відповідних законів (зокрема Закону України «Про захист суспільної моралі») не є ефективними.

Необхідним є проведення відкритої та незалежної оцінки насиченості інформаційного простору, в якому перебувають телеглядачі, у тому числі й дитяча аудиторія, віртуальним насильством, жахами тощо.

То чим є для нас телебачення — інформаційним помічником чи джерелом агресії? Щоб відповісти на це запитання варто було  провести незалежне дослідження присутності  в інформаційному просторі України явища насильства. Для цього необхідно розробити методику, яка б дозволила неупереджено вивчити проблему демонстрації (читай: «пропаганди») на екранах телевізорів насильства, агресії, жорстокості.

Запрошую учасників фестивалю взяти участь у роботі фокус-групи по накопиченню матеріалів, необхідних для створення такої методики.

Завдання фокус-групи:

  • визначити основні поняття (у контексті телепродукції): «насильство (серйозне насильство, слабке насильство)», «кінопродукт», «сцена насильства», «одиниця виміру» тощо;
  • визначення критеріїв підрахунку сцен насильства на екранах телевізорів;
  • перегляд одного телепродукту та спроба оцінити його з точки зору наявності насильства чи відсутності такого;
  • ознайомлення з результатами дослідження широкої спільноти.

Щиро ваша

керівник проекту газети «Соціальний педагог» Валентина Снігульська

Напрацювання учасників фестивалю «Педагогіка ХХІ століття» по темі «ЖИТТЄВІ ВМІННЯ ДИТИНИ 10 РОКІВ».

Під час роботи ХІІІ Міжнародного фестивалю «Педагогіка ХХІ століття» продуктивно працювала фокус-група «Життєві вміння дитини 10 років», до складу якої входили учасники фестивалю, представники різних регіонів України, а також Росії, Молдови.

Підставою для складання переліку життєвих вмінь у різних галузях нашого сьогодення стала стаття  доктора педагогічних наук Галини ЛАКТІОНОВОЇ «УЧНІВСЬКА МОЛОДЬ ПОСТМОДЕРНОГО ЧАСУ», надрукована у газеті «Соціальний педагог» видавництва  «Шкільний світ». Зокрема в ній йшлося про те, що нині особливого значення набувають дослідження, метою яких є визначення соціально-психологічного портрету нових поколінь, адже завдяки їм(таким дослідженням) з’являються реальні шанси прогнозувати вектор змін у суспільних цінностях, суспільному розвитку на 10—15 років уперед.

Щоб отримати уявлення про схожість і відмінність представників різних генерацій, були  використані результати зарубіжних досліджень, зокрема ті, що наводить у своїй статті «Покоління Next: студент епохи постмодерну» Марк Тейлор, директор методичної служби Університету штату Арканзас.

Покоління, народжене після 1965 р., він називає «бейбібумерами», вказуючи на «бум народжуваності у США, країнах Західної Європи у повоєнне десятиліття». Досліджуючи систему цінностей, стиль життя цього покоління, вчені дійшли висновку про те, що йому притаманні:

1. Працелюбність.

2. Орієнтованість: на стабільність, отримання освіти, стабільну роботу, стабільну сім’ю з 2—3 дітьми, власний будинок.

Саме «бейбібумери» схильні:

  • заощаджувати гроші;
  • купувати і будувати в кредит;
  • конкурувати на ринку праці;
  • сумлінно ставитися до своїх професійних, громадянських, сімейних стосунків.

Але серед них були і ті, хто став носіями принципово нових цінностей, нового стилю життя, хто не просто декларував, але й доводив власною поведінкою свою незгоду жити у спокої і добробуті, підкорятися всім вимогам дорослого світу, віддавати своє життя і свободу в ім’я сумнівного патріотизму. Так, формою протесту хіпі стали пошуки взаєморозуміння, істинної любові, нових відчуттів через утворення молодіжних комун, де немає дорослих, але багато музики, свободи (зокрема на сексуальні

стосунки, на вживання наркотиків).

Для нової, молодшої за «бейбібумерів» генерації, дослідники вживають назву «покоління Х». Це покоління вчені розглядають по-різному. Так, Нейл Гоум (Neil Home) та Вільям Стросс (William Strauss), інші популярні західні автори вважають сучасну молодь нового тисячоліття (Millennias) «наступним великим поколінням» щодо «найвеличнішого покоління 1901—1924 рр.».

Деякі дослідники для підлітків та молоді постмодерного часу використовують назви «Покоління «Чому?», «Покоління «Навіщо?» (Why?) або «Наступні» (Next).

За результатами дослідження, яке здійснювала у різних країнах (зокрема в Австралії, Німеччині, США) компанія «Deloite», до «Покоління «Навіщо?» зараховують тих, хто народився між 1981 та 1993 роками. Вони шукають відповіді на запитання, що не виникали у їхніх ровесників у попередні роки і формулюють нові. А саме:

  • «Навіщо працювати?»;
  • «Навіщо накопичувати гроші, якщо можна не накопичувати?»;
  • «Навіщо вибудовувати кар’єру, якщо у житті є купа всього цікавішого?».

На відміну від покоління «бейбібумерів», які конкурували між собою на ринку праці, добре знаючи і відчуваючи на власному досвіді, що таке безробіття, покоління «Навіщо?» зовсім не налаштоване на жертви в ім’я роботи. Цьому є пояснення:

демографічна криза, зниження питомої ваги молодих, особливо у країнах європейського Заходу дозволяє молодим орієнтуватися не просто на роботу, а на цікаву роботу, з комфортними умовами, яка дасть просуватися кар’єрними сходами.

На відміну від представників покоління «бейбібумерів», які зазнавали обмежень, були налаштовані на накопичення грошей на пенсію, освіту дітей, власний дім, «важкі часи», покоління «Навіщо?» виросло зовсім в інших умовах. Вони хочуть отримати усі втіхи життя одразу і не вважають, що робота має бути основним життєвим пріоритетом. Вони добре працюють у команді, вміють гарно спілкуватися, полюбляють ситуації, пов’язані з викликами, але їм бракує професійних навичок, витримки, терпіння, наполегливості. У них, як правило, сформоване почуття власної гідності, і вони шукають повагу до себе у вигляді гнучкого графіку роботи чи відсутності суворих приписів до форми одягу.

Відмінності нового покоління зумовлені, передусім, змінами соціальних умов, які в сукупності утворюють явище постмодерну. Особиста думка та споживацький інтерес впливають набагато сильніше на формування системи цінностей та практику прийняття рішень, ніж наука і релігія. Для постмодерну характерний індивідуалізм, з його пріоритетами власного досвіду, власної думки та схильністю до песимізму. Радикальні зміни у сім’ї, яка була і залишається головним інститутом соціалізації, безперечно, вплинули на соціалізаційні процеси. Так, у США у 70-х рр. минулого століття 75 % складали сім’ї, де батько «заробляв на життя», а мати поралася по господарству та виховувала дітей, і саме це було її роботою. Але наприкінці ХХ ст. лише три сім’ї зі ста відповідали параметрам типової американської родини зразка 60-х рр. Праця жінок, з одного боку, забезпечувала зростання матеріального добробуту сімей і дітей, але з іншого — збільшувала кількість розлучень, посилювала вплив закладів освіти, середовища ровесників, телебачення, масової культури на процес соціалізації дитини, відштовхувала підлітків від системи

суспільних цінностей минулого. Ознакою постмодерну стало збільшення і навіть перевага серед студентства дівчат, полікультурне середовище (насамперед — поліетнічне). Ще однією рисою постмодерну є падіння довіри до авторитетів і традиційних джерел знань, на що вплинуло багато факторів.

Серед складових постмодерного ставлення до життя Гоум і Стросс виокремлюють доволі високий рівень порозуміння з батьками (порівняно з минулими роками), значно активнішу роль батьків у вирішенні життєво важливих питань, серед яких вибір освіти та професії, пошук першого робочого місця, формування найближчого оточення і навіть виконання навчальних завдань, вирішення численних побутових проблем. Не тільки школярам, а і студентам батьки все ще допомагають писати курсові, складати іспити. Цьому є і логічне пояснення: покоління «Next» — бажані, цінні, улюблені понад усе діти; для них характерна висока самооцінка. На відміну від своїх ровесників на попередньому етапі суспільного розвитку, вони вміють користуватися цифровими технологіями, їхній світ сповнений інформацією; пошуки любові і дружби іноді також розгортаються в режимі онлайн.

Але дуже багато практиків — учителів, викладачів — зовсім не захоплені своїми вихованцями. Вони відзначають їхнє прагматичне ставлення до навчання, орієнтацію не на фундаментальність знань, а на високі оцінки. Учні не відчувають захоплення ні гуманітарними, ні точними науками. Вони вимагають отримання освіти, бо їхні батьки (чи вони самі) заплатили за навчання, і зовсім не налаштовані на кропітку серйозну працю. Вони не докладають зусиль для здобуття знань, очікують на легкий успіх, розвагу. З дитинства живуть у середовищі, де співіснують різні моделі поведінки, стилі життя, отже, вони навчаються прагматизму, адаптації до всіляких умов та вимог шляхом соціальної мімікрії, зовсім не переймаючись реакцією оточення. Багато з них зосереджені тільки на власних інтересах, чому сприяло й підпорядкування сімейного життя інтересам дитини, її потребам та бажанням. Споживацькі настрої, егоїзм, невміння керувати своїми бажаннями, неспроможність планувати майбутнє спричиняють не тільки ексцентричну поведінку, потяг до екстриму, небезпечне експериментування зі своїми і чужими почуттями, здоров’ям, але й нездатність до налагодження міцних і тривалих стосунків, моральну інфляцію, цинізм, життєву короткозорість.

Поколінню «Next» добре відомо, що сучасний світ небезпечний. У ньому існують стихійні лиха, аварії, злочинність, тероризм,

різні форми насильства, смертельні хвороби. Вони цінують безпеку, але, як правило, не готові самі відповідати за неї. Дехто взагалі обирає інфантильність чи підкорення долі, випадку, що вирішують більше, ніж власні зусилля.

На відміну від попередніх поколінь, поколінню «Next» притаманне зневажливе ставлення до суспільних норм та інститутів. Вони не беруть участі у виборах, їхній рівень громадянської активності, як правило, доволі низький.

Ще однією рисою представників нового покоління є їхня вразливість до стресів, що підтверджує риторичність запитання: «Чи легко бути молодим?». Додамо до цього, що учнівська молодь назагал не має соціальних навичок, щоб подолати стресові стани, зокрема стан агресії.

Враховуючи процеси глобалізації, сьогодні уже варто задуматися, а чим ми, старше покоління могло, б допомогти завтрашнім будівничим нашої держави.

Ми досить ясно уявляємо собі, заявляли учасник фокус-групи, що дитина повинна знати і вміти з того чи іншого навчального предмета. Учитель, орієнтуючись на певні держані стандарти, оцінює шкільну успішність учнів. Нібито все  логічно. Тоді чому ж наші діти, тай ми, пройшовши традиційну радянську школу успішно, досить часто в житті виявляємось не такими успішними, як пророкували нам шкільні оцінки, виставлені у наших атестатах зрілості? Не ми одні здивовано ставимо це запитання. Освіта розвинутих країн світу спрямована на те, щоб, озброївши дитину певними знаннями, навчити її шукати якомога ширше коло практичного застосування цих знань. Напевне, тому так багато там людей з успішною життєвою кар’єрою.

Для України проблема життєвих вмінь дитини, її життєвої компетентності, - не просто проблема системи освіти. Це, скоріше, проблема соціуму: батьків, оточення, громадських і державних організацій тощо. Адже життя – це не лише біологічний процес, який складається зі сну, прийняття їжі, задоволення природних потреб для підтримання життя. Життя – це  коло спілкування, спільні справи, вміння презентувати себе, пристосовуватись до різних життєвих обставин, це вміння зберегти своє життя, здоров’я, швидко зорієнтуватись в екстремальних обставинах тощо.

Тому учасники фокус-групи спробували  скласти мінімальний перелік життєвих вмінь дитини 10 років. Такий стане в пригоді всім: батькам, які готують дитину до самостійного життя, дітям, бо зробить їх більш впевненими та успішними, оточенню, адже люди, які вміють будувати стосунки, схильні вирішувати проблеми конструктивно та компромісно, не вдаючись до конфліктів.

В поняття «життєві вміння» учасники фокус-групи вкладають:

  • Знання про оточуючий світ;
  • Коло вмінь з самообслуговування;
  • Вміння спілкуватися та «підстроюватись» під обставини, маніпулювати на свою користь;
  • Вміння презентувати себе;

З поля зору учасників цього обговорення чомусь випала така складова життєвих вмінь людини як «забезпечення власної безпеки», хоча вміння зберегти своє здоров’я та життя вони вважають важливою складовою життя людини.

Робота в групах показала, що:

1. Серед життєвих вмінь, необхідних для виживання, дитина 10 років повинна вміти:

  • для задоволення фізіологічних потреб: 1. навички самообслуговування: вміння поїсти, помитися, здійснити вранішній та вечірній туалет, сон, користуватися побутовими приладами, доглядати за своїми речами, вміння одягнутися залежно від погодних умов ; 2. визначати свій віковий раціон харчування, приготувати просту їжу    ( чай, бутерброд, підігрів готової їжі), розуміти поняття раціонального харчування; 3.вміння надати першу медичну допомогу (елементарну) (не розшифровують) собі та іншим; 4. знати та вміти розподіляти фінансові витрати (купівля, хліба, молока тощо); 5. стійкі навички особистої гігієни ( без нагадування помити руки перед вживанням їжі, почистити взуття після повернення додому), підтримування порядку в помешканні; 6. самостійне приготування уроків; 7. правильно організовувати час протягом дня.
  • Забезпечення власної безпеки: 1. вміння орієнтуватися в незнайомому місці; 2. знання і дотримання правил дорожнього руху, вміння користуватися і поводитись у громадському транспорті;  знання правил пожежної безпеки, правила поведінки у невизначених місцях (на воді, басейні, лісі тощо, знати правила поводження з електроприладами; 3. знати адресу, телефони: власний, найближчих родичів, близьких друзів, друзів батьків, телефони екстрених служб; 4. вміння спілкування з незнайомими людьми (культура поведінки), правила поводження з незнайомими (відмовитись, коли пропонують сісти в машину тощо), 5. вміння відстояти власну думку, зрозуміло сформулювати свої бажання, прохання тощо. 6. знати елементи надання першої меди чної допомоги при ушкодженнях, правила застосування ліків; 7. знати правила поводження з тваринами.

2. Життєві вмін ня, необхідні для соціалізації, які повинна мати дитина 10 років:

  • Забезпечення потреби в доброму ставленні, підтримці та любові:

А)на рівні сімї: повага до батьків, виконання обов’язків, які покладені на дитину, довіра між членами сім’ї.

Б)в навчальному заклад: повага до вчителів, знання своїх обов’язків та прав, старанність, акуратність, виконання доручень;

В)в позашкільному житті (соціумі): дотримання правил та норм поведінки у соціумі, вміння виходити з складних ситуацій у соціумі (небезпеки).

У рамках роботи однієї фокус-групи скласти повний список життєвих вмінь дитини неможливо. Але представлений тут список яскраво свідчить, що такий перелік був би добрим дороговказом батькам, орієнтиром педагогам і всім, кому доводиться спілкуватися з дітьми такого віку.

__________________________________________________________

метки: , ,

Оставьте комментарий

Новости

Акбашев Талгат Фоатович

Программа Фестиваля «Педагогика XXI века»

Авторам и ведущим

Фестиваль «Педагогика XXI века: 20 лет спустя»

Открытый вебинар

Вебинар «В Преддверии Четырехмерного Образования»

Чередниченко Светлана, Крапович Виктор

Спикеры

Григораш Виктор

© 2006-2017 Фестиваль Педагогика XXI века

webstyle disign | карта сайта